Вадим Григорович Пінчук (1930-1996), академік НАН України. Життя та наукова діяльність.

У медичній науці не може бути двох світів: світу лабораторії і світу клініки. Існує лише гармонійна єдність, яка спрямована на поліпшення здоров'я та життя людини, і якщо вчений весь свій талант віддає цій високій меті, після нього залишається яскравий слід.

Вадим Григорович Пінчук, видатний вчений в галузі експериментальної онкології, патології та радіобіології, талановитий організатор науки, дійсний член Національної академії наук України та Академії медичних наук України, двічі лауреат Державної премії України, народився 28 грудня 1930 року в м. Полтаві в сім'ї службовців. Після закінчення Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця він, як один з найбільш обдарованих студентів, був направлений до аспірантури на кафедру патологічної анатомії, яку очолював проф. Є.І. Чайка, де і почалось формування наукового світогляду та творчих інтересів молодого вченого. Коло наукових проблем, якими займалась кафедра, сприяло розширенню кругозору В.Г. Пінчука, усвідомленню виняткового значення експерименту як суттєвого етапу у науковій праці. Тут він виконав цикл досліджень по вивченню патологічних змін при променевих ураженнях, викликаних зовнішнім опроміненням та інкорпорованими радіонуклідами, зокрема дією малих доз ізотопів стронцію на кісткову тканину в експерименті.

До проблеми біологічних ефектів іонізуючого опромінення та радіаційного канцерогенезу йому довелося повернутись майже через 30 років ― після аварії на Чорнобильській АЕС.

Починаючи з 1961 р., подальша діяльність В.Г. Пінчука була пов'язана з Інститутом експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Становлення В.Г. Пінчука як вченого-дослідника тісно пов'язано з ім'ям академіка Р.Є. Кавецького ― учня і соратника академіка О.О. Богомольця. Вадим Григорович завжди пишався причетністю до наукової школи Р.Є. Кавецького.

В Інституті почався новий етап багатопланової та інтенсивної наукової діяльності вченого. Він послідовно пройшов шлях від керівника групи електронної мікроскопії, завідувача відділом цитології пухлинного росту до директора Інституту.
Його дослідження з електронної мікроскопії клітин в процесі хімічного канцерогенезу у печінці та целофанового бластомогенезу у нирках були узагальнені у докторській дисертації (1969 р.), творчими консультантами якої були акад. Р.Є. Кавецький та проф. В.Г. Чудаков.

У кінці 1970-х ― на початку 1980-х рр. В.Г. Пінчук продовжував вивчення механізмів гострої променевої хвороби. Ці дослідження були покладені в основу колективних монографій «Синдром эндогенной интоксикации» (1979 р.) та «Гемосорбция при лечении острой лучевой болезни» (1983 р.).

Багато років наукової діяльності В. Г. Пінчук присвятив вивченню на субклітинному рівні механізмів пухлинного росту та антиканцерогенезу, де були використані різні експериментальні моделі канцерогенезу. На основі отриманих даних про порушення диференціювання пухлинних клітин на ультраструктурному рівні вчений висунув оригінальну гіпотезу про значення пошкодження мембран ергастоплазми клітин у канцерогенезі. В.Г. Пінчук зробив вагомий внесок у дослідження ультраструктури деяких пухлин людини (передміхурової залози, нирок, хордом, множинної мієломи). Він був співавтором монографії «Патологическая анатомия и ультраструктура нодозной гиперплазии и рака предстательной железы» (1977 р.), а у 1980 р. за редакцією М.О. Краєвського, В.Г. Пінчука та Н.Т. Райхліна було видано посібник «Ультраструктура и гистохимия нормальних и опухолевых клеток».

За монографію «Экспериментальные опухоли печени» В.Г. Пінчуку у 1979 р. було присуджено премію АН УРСР ім. акад. О.О. Богомольця.

Серед основних напрямків діяльності В.Г. Пінчука, які пройшли через багато етапів його творчого життя, були питання автоматизації цитологічних досліджень в онкоморфології, отримання моноклональних антитіл методом гібридомної технології, нових імуногістохімічних методів та їх застосування у діагностиці пухлин.

Дослідження, проведені під його керівництвом і за безпосередньої участі, стали основою нових уявлень про клітинні основи канцерогенезу. Результати цих досліджень були викладені в монографіях, які отримали міжнародне визнання:

• «Клонально-селекционная концепция опухолевого роста» (1987 р.)
• «Современные методы автоматизации цитологических исследований» (1988 р.)
• «Иммуноцитохимия и моноклональные антитела в онкогематологии» (1990 р.)
• «Структура тимуса и дифференцировка Т-лимфоцитов» (1991 р.)

Після смерті у 1978 р. засновника Інституту акад. Р.Є. Кавецького В.Г. Пінчук стає його директором. Разом з колективом науковців Інституту, він продовжував розвивати заснований Р.Є. Кавецьким напрямок дослідження механізмів взаємодії пухлини та організму. За досягнення в цій галузі В.Г. Пінчук, разом з групою провідних вчених Інституту, отримує Державну премію України в галузі науки і техніки. Як послідовник наукових ідей акад. Р.Є. Кавецького, він продовжує вивчення ролі стресу у виникненні злоякісної пухлини та її метастазуванні, і у 1986 р. узагальнює ці результати у колективній монографії «Саnсеr, Strеss and Death», яка була надрукована у США.

За 18 років перебування В. Г.  Пінчука на посаді директора Інститут залишався значним науковим центром, де на сучасному рівні вивчались молекулярні та клітинні механізми канцеро- та лейкозогенезу, проблеми біології пухлинної клітини, протипухлинної резистентності організму, екологічної онкології та епідеміології пухлин.

В останні 10 років життя В.Г. Пінчук спрямовував увесь свій досвід та талант науковця на організацію робіт, пов'язаних з медико-біологічними аспектами аварії на ЧАЕС. Під його керівництвом і за безпосередньої участі була сформульована концепція «Україна проти раку після Чорнобиля», проводились дослідження віддалених наслідків дії малих доз іонізуючого опромінення на організм людини та тварин. Результати досліджень були узагальнені у монографії «Радиобиологические аспекты аварии на Чернобыльской АЭС» (1992), перекладеній на німецьку мову і надрукованій у Німеччині ― «Тsсhеrnоbуl und Sеіnе Fоlgеn: Rаdіоbіоlоgіsсhе Аsреktе dеr Tsсhеrnоbуlеr Каtаstrорhе» (1994).

За дослідження імуноморфологічних основ протипухлинної резистентності В.Г. Пінчуку посмертно у 1998 р. була присуджена друга Державна премія України в галузі науки і техніки. Успіху наукових пошуків вченого в значній мірі сприяло те, що Вадим Григорович глибоко обмірковував отримані факти, міг чітко і обґрунтовано систематизувати та узагальнювати численні факти, давати їм логічне пояснення.

В.Г. Пінчук залишив велику наукову спадщину. Йому належить більше 300 наукових праць, які відносяться до різних розділів теоретичної та експериментальної онкології, серед яких 13 монографій. Наукові праці В.Г. Пінчука розкривають не тільки оригінальність і сміливість напрямку його досліджень, але і вміння зв'язати результати фундаментальних досліджень з актуальними науковими потребами сучасності.

Незважаючи на завантаженість науковою працею, В.Г. Пінчук завжди знаходив час для великої суспільної та науково-організаційної діяльності. Він був головою Координаційної ради «Злоякісні новоутворення» НАН України, заступником голови постійно діючої комісії при Президії НАН України з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, членом Ради директорів інститутів онкології, рентгенології та радіології країн СНД, головою спеціалізованої ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій за спеціальністю «Онкологія» та «Радіобіологія».

Впродовж багатьох років В.Г. Пінчук був заступником академіка-секретаря Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України, головним редактором заснованого Р.Є. Кавецьким міжнародного науково-теоретичного журналу «Experimental Oncology», членом редколегій журналів «Вопросы онкологии», «Український радіологічний журнал», «Аntісаnсеr Rеsеаrсh».
Але організаційна діяльність ніколи не відсувала на другий план його відданість науці. Він любив свій Інститут, свій відділ і до кінця життя залишався експериментатором – отже, творчою людиною.
Діяльність акад. НАН України і АМН України В.Г. Пінчука та його внесок у вітчизняну науку були належно відзначені багатьма урядовими нагородами.

Вадим Григорович прожив у науці успішне та плідне життя. Завдяки таланту, працьовитості та щирому захопленню професією, він завжди реалізовував свої задуми, які отримали визнання на батьківщині та за кордоном. Вадим Григорович був дійсно інтелігентною, доброю, м'якою та легко вразливою людиною. Всі ці якості він завжди приховував за іронічною посмішкою, необразливим для оточуючих жартом. У цьому була особлива чарівність його особистості. Непересічна людяність зробила його дуже вразливим перед суворими реаліями життя.

Назавжди залишиться пам'ять про цю щиру і талановиту людину, видатного вченого і організатора науки, про його внесок в сучасну експериментальну патологію, онкологію та радіобіологію в цілому і, зокрема, в науковий розвиток Інституту.

Відкриття меморіальної дошки: