Кожна велика та творча людина завжди залишає учням у спадщину свій талант, знання, задуми, добро. Саме такою особистістю був Ростислав Євгенович Кавецький. Він народився 1 грудня 1899 р. у м. Самарі і, за прикладом свого батька Євгена Леопольдовича, лікаря за фахом, після закінчення гімназії став студентом медичного факультету Самарського університету, де ректором на той час був саме професор Є.Л. Кавецький.
У 1925 р. Ростислав Євгенович вступає до аспірантури 2-го Московського державного університету (пізніше 2-й Московський медичний інститут) на кафедру патологічної фізіології, яку очолював один з видатних вітчизняних патофізіологів О.О. Богомолець. Ростислав Євгенович завжди пишався своєю причетністю до наукової школи О.О. Богомольця. Тому не дивно, що свої перші наукові праці Р. Кавецький присвятив батькові, доктору Є.Л. Кавецькому, та О.О. Богомольцю. У свою чергу, і на книжковій полиці молодого вченого з'являються праці з дарчими надписами О.О. Богомольця.
На зламі тридцятих років академіка О.О. Богомольця обирають Президентом Академії наук УРСР. З його ініціативи в Україні був створений Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР, і у 1931 р. він з групою учнів переїжджає з Москви до Києва, серед яких був і Р.Є. Кавецький. Саме з цього часу все життя та наукова діяльність Ростислава Євгеновича пов'язані з Україною.
Наукові інтереси молодого вченого все більше концентруються на одній з найважливіших проблем медицини — вивченні сутності та причин виникнення пухлинного процесу, механізмів бластомогенезу, ролі організму, зокрема, його захисних реакцій, в трансформації клітини. Саме такі дослідження стали засадою для розробки методів адекватного лікування та визначення шляхів попередження виникнення пухлин. Вирішенню цих проблем вчений присвятив все своє життя.
У 1933 р. Р.Є. Кавецький отримав вчену ступінь кандидата, у 1937 р. — доктора медичних наук, а через два роки — звання професора. Важливим та, в значній мірі, підсумковим етапом передвоєнного періоду наукової діяльності Р.Є. Кавецького стала монографія «Роль активної мезенхіми в диспозиції організму до злоякісних новоутворень», в якій численні факти підтверджували концепцію академіка О.О. Богомольця, відповідно до якої виникнення і розвиток злоякісних новоутворень можливі лише на фоні пригнічення захисних реакцій системи сполучної тканини організму.
Р.Є. Кавецький, на основі розробок О.О. Богомольця, вперше запропонував для лікування онкологічних хворих антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС). Були отримані позитивні результати, але початок Великої Вітчизняної війни перервав цю роботу. Проте АЦС знайшла широке застосування у військових шпиталях, де її запровадження сприяло швидкому видужанню багатьох хворих.
У 1942 р. Р.Є. Кавецький добровольцем пішов на фронт, де служив старшим інспектором фронтового евакопункту Південно-Західного та Сталінградського фронтів. Був нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.
У 1944 р. після звільнення Києва від німецьких загарбників та демобілізації з армії Р.Є. Кавецький повертається до Києва. З 1944 р. він працює заступником директора, а з 1946 по 1952 рр. — директором Інституту клінічної фізіології АН УРСР.
З 1953 р. по 1960 р. — завідувач лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР.
У 1945 р. Р.Є. Кавецький був обраний членом-кореспондентом, а в 1951 р. — дійсним членом АН УРСР, у 1952 р. стає членом Президії АН УРСР, головою Бюро відділення біологічних наук АН УРСР.
У післявоєнний час Р.Є. Кавецький разом із своїми учнями всебічно вивчав роль нервової системи в пухлинному процесі, її взаємодію з іншими системами організму. Підсумком цих досліджень була перша у вітчизняній та світовій літературі монографія «Опухолевый процесс и нервная система» (1958), перекладена на англійську мову і видана у США.
Ростислав Євгенович турботливо і з великою увагою консультував та керував науковою роботою співробітників, що займалися питаннями експериментальної онкології в різних науково-дослідних установах.
Коли необхідність інтенсифікації фундаментальних досліджень в галузі онкології в Україні стала очевидною, з ініціативи Р.Є. Кавецького у 1960 р. у Києві був створений Український НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України; директор — академік НАН України Василь Федорович Чехун). З моменту заснування Інституту і до кінця життя Р.Є. Кавецький очолював установу і став провідним ідеологом досліджень в експериментальній онкології в Україні. Захопленість наукою, глибока ерудиція і особиста привабливість дозволили Ростиславу Євгеновичу згуртувати навколо найскладнішої проблеми біології та медицини великий колектив однодумців.
В Інституті під керівництвом Р.Є. Кавецького була сформована українська школа онкологів-експериментаторів. Ключовим напрямком досліджень стає вивчення механізмів взаємодії організму та пухлини, оцінка імунних, метаболічних та гормональних особливостей, а також роль нервової системи при цій взаємодії, пріоритет в розробці якої по праву належить Р.Є. Кавецькому.
Підсумком цих досліджень стала видана у 1962 р. фундаментальна монографія Р.Є. Кавецького «Опухоль и организм», що отримала міжнародне визнання. У 1964 р. за цю книгу автору була присуджена премія імені О.О. Богомольця.
Дослідження гуморальних і клітинних реакцій протипухлинного імунітету дозволили виявити характерні ознаки імунної відповіді організму при індукції пухлин хімічними канцерогенами та онкогенними вірусами. Було встановлено, що протипухлинні гуморальні реакції можуть не тільки пригнічувати проліферацію трансформованих клітин, але й стимулювати розвиток пухлин.
Фундаментальними були дослідження, спрямовані на оцінку ролі ендокринної системи у розвитку новоутворень, в результаті чого було встановлено, що характер і ступінь гормонального дисбалансу в організмі в значній мірі зумовлюють біологічні особливості пухлин. Отримані дані стали теоретичним підґрунтям для розробки засобів спрямованої дії на нейроендокринну систему з метою профілактики виникнення новоутворень та протипухлинної терапії. Результати цих досліджень були узагальнені Р.Є. Кавецьким у монографії «Взаимодействие организма и опухоли» (1977 р.).
У наш час проблема взаємодії пухлини та організму була підтверджена, переосмислена і отримала подальший розвиток. Погляд на пухлину як на місцевий процес змінився уявленням про хворобу всього організму, що знайшло відображення і у підході до лікування онкологічних хворих. У цьому велика заслуга Р.Є. Кавецького та його школи. Це ще один доказ правильності наукового передбачення вченого, який іде від ідеї до експерименту, а потім — до практики.
Р.Є. Кавецький був генератором нових ідей, відчуваючи перспективні напрямки у сучасній науці. В Інституті почали вивчати молекулярні механізми лейкозогенезу, біофізичні аспекти бластомогенезу, а також розробляти нові моделі передпухлинних та пухлинних процесів. У 1968 р. в Інституті був створений перший в Україні відділ біологічної та протипухлинної дії лазерного випромінювання. Експериментальні розробки цього відділу сприяли впровадженню лазерної терапії в клініку. За цикл робіт з цієї проблеми Р.Є. Кавецький із співробітниками отримав у 1972 р. Державну премію УРСР у галузі науки і техніки.
У кінці 70-х років в Інституті за ініціативою Р.Є. Кавецького почалось вивчення методів сорбційного очищення крові. За його активною участю були створені зразки принципово нових гемосорбентів, які мали унікальні властивості вилучати із крові токсичні продукти різної молекулярної маси, що знайшло широке застосування в клінічній практиці. Р.Є. Кавецький був ініціатором проведення досліджень неспецифічних захисно-регуляторних механізмів при канцерогенезі. Були отримані докази участі факторів системи гемостазу у формуванні протипухлинної резистентності організму на таких етапах, як малігнізація тканин, приживлення циркулюючих пухлинних клітин, формування та ріст новоутворень.
Вперше в експерименті було виявлено вплив ендогенного інтерферону на процес хімічного канцерогенезу та метастазування пухлин, встановлено вплив деяких психотропних препаратів на терапевтичний ефект цитостатиків, імунну відповідь організму, побічний ефект при хіміотерапії злоякісних пухлин.
В наукових дослідженнях, проведених Ростиславом Євгеновичем в останні роки життя (1972-1978 рр.), центральне місце займала проблема антиканцерогенезу. Він обґрунтував теоретичну можливість дії на окремі ланки канцерогенезу або з метою зупинки процесу трансформації нормальної клітини в пухлинну, або впливу на первинний пухлинний зачаток для попередження пухлинної прогресії. Цими роботами вчений довів зворотність канцерогенезу та здатність пухлинної клітини до дедиференціювання.
Концепція антиканцерогенезу і в теперішній час привертає увагу багатьох вчених у світі. Ім'я Ростислава Євгеновича Кавецького широко відоме за кордоном. Він неодноразово представляв вітчизняну науку на міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах.
Саме йому належала ідея заснування журналу «Экспериментальная онкология» (нині — міжнародний журнал «Experimental Oncology») — принципово нового наукового видання, яке мало сприяти обміну гіпотезами та результатами досліджень і надати поштовх для тіснішої співпраці вчених на всесоюзному рівні. Р.Є. Кавецькому вдалося не лише закласти підвалини для створення журналу й запросити до співпраці вчених зі світовим ім'ям, серед яких були М.М. Емануель, Г.І. Абєлєв, Б.Д. Брондз, В.С. Шапот, М.О. Раушенбах, О.І. Агеєнко та інші, але й стати редактором його першого та другого (частково) номерів. Щоправда, вченому не судилося побачити вихід журналу у світ — процес його видання було налагоджено лише на початку 1979 р.
Р.Є. Кавецький помер 12 жовтня 1978 р.
У 1979 р. Інституту проблем онкології АН УРСР було присвоєно ім'я Р.Є. Кавецького.
Першого грудня 1979 р., у день, коли Р.Є. Кавецькому мало б виповнитися 80 років, було відкрито меморіальний музей й встановлено меморіальну дошку на знак вшанування пам'яті вченого.
Ростислав Євгенович Кавецький залишив велику творчу спадщину. Йому належить більше 600 наукових праць, серед яких 17 монографій, що відносяться до різних розділів теоретичної та експериментальної онкології. Для них характерні оригінальність та глибина висунутих ідей, масштабність, смілива практична спрямованість, тобто тісний зв'язок результатів фундаментальних досліджень з потребами клінічної онкології.
За вивчення механізмів і встановлення деяких закономірностей перетворення нормальної клітини у злоякісну та формування протипухлинної резистентності Р.Є. Кавецькому (посмертно) та групі його учнів була присуджена Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1981 р.).
Академіку Р.Є. Кавецькому у 1960 р. було присвоєно звання «Заслуженого діяча науки УРСР», він був нагороджений двома орденами Леніна (1954, 1969 рр.), орденом Жовтневої Революції (1974 рр.), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1961, 1966 рр.).
Р.Є. Кавецький був людиною невичерпної творчої енергії, його неабиякий талант вченого та організатора поєднувались з глибокою принциповістю, сердечною теплотою, доброзичливістю, готовністю завжди бути корисним. Широта поглядів на людську особистість з усіма її індивідуальними особливостями була притаманна Р.Є. Кавецькому. Його вирізняла характерна для вітчизняної інтелігенції висока внутрішня культура, а глибокий аналітичний розум та відданість науковому обов'язку дозволили Ростиславу Євгеновичу стати одним із корифеїв та творців вітчизняної медицини та експериментальної онкології.
Пам'ять про цю талановиту людину і сьогодні освітлює науковий шлях Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України, де завжди відчувається присутність Вчителя у вчинках і справах, де завжди пам'ятають і пишаються причетністю до школи академіка Ростислава Євгеновича Кавецького.
