Богомолець Олександр Олександрович (1881-1946) — академік АН СРСР, патофизиолог и общественный деятель

4 травня 2011 р. виповнилося 130 років від дня народження видатного українського вченого — Олександра Олександровича Богомольця (24.05.1881-19.07.1946).

Праці О.О. Богомольця сприяли розвитку майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку тощо. Основою їх є висунуте вченим положення про те, що патогенез захворювання залежить не лише від етіології, а й від опірних здатностей організму, тобто від його реактивності. Остання, на думку О.О. Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Він створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучно-­тканинні клітини та міжклітинні утворення. З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, перебіг яких відбувається зі зниженням цих функцій, О.О. Богомолець запропонував спеціальну антиретикулярну цитотоксичну сироватку.

Велике значення мають також праці О.О. Богомольця, присвячені переливанню крові, в яких доведено, що переливати кров доцільно не лише за прямими показами, а й з метою підвищення реактивності організму.

В останні роки життя О.О. Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Він, як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125–150 років; старіння, що настає у 60–70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.

З ініціативи О.О. Богомольця в Україні був створений Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР, і у 1931 р. він з групою учнів переїжджає з Москви до Києва. Серед учнів був також і Ростислав Євгенович Кавецький.